Мартина Хайдеггера (1889–1976) іноді називають найвидатнішим європейським філософом після Платона. Це свідчить не лише про глибину його мислення, а й про постійний упродовж життя повернення до «цілісного» способу думання — такого, що на доступному рівні сприймається як своєрідне поєднання філософського методу з поетичністю. І справді, тексти пізнього Хайдеггера дедалі більше наче пронизані мелодікою й ритмами поетичного «волхвування». Його знову й знову приваблюють поети, що мають бездоганне почуття сакральної основи буття — зокрема Гьолдерлін, Рільке, Тракль. Про поетів філософ писав так: «Це довірлива розмова мислення з поезією, і саме тому, що обом притаманне виняткове, хоча й різне, взаємодія з мовою. Розмова (співрозмова) мислення з поезією відбувається для того, щоб виявити сутність мови, щоб смертні знову навчилися жити у мові». У форматі a4.pdf збережено видавничий макет.