Ця книга виникла внаслідок поєднання або боротьби кількох передумов. Одна з них, яку часто доводилося чути, — «Волків бояться — у ліс не ходять». Мовляв, не варто нагнітати страхи, усе не так страшно, як описують у книжках. Інша — що альпіністи, як і представники інших складних або навіть екстремальних видів спорту, прагнуть до зони підвищених ризиків, але зовсім не є самогубцями. Вони ретельно обмірковують свої вчинки й дії, зазвичай. Третя — давно вже пропагується як радянським, так і пострадянським альпінізмом: «вчитися на помилках». Або, як більш жорстко висловився один із найвідоміших альпіністів, викладачів і дослідників спорядження Піт Шуберт у своїй книзі «Безпека і ризик на скелях і льоду»: «Вчитися на нещастях». Четверта — її можна сформулювати словами, якими один із альпіністів навчає свого онука: «Так, боятися нічого не потрібно, але потрібно остерігатися. У ліс ходити можна, але знати, що робити, якщо натрапиш на вовка. Або знати, що робити, щоб його не зустріти».