Панкреатологія — один із найважливіших розділів сучасної гастроентерології, оскільки підшлункова залоза відіграє ключову роль у процесі перетравлення їжі. У процесі становлення та розвитку ця галузь, як і будь-яка клінічна дисципліна, пройшла шлях від опису окремих симптомів, характерних для захворювань підшлункової залози, до глибоких фундаментальних досліджень із залученням досягнень інших наук. Успішний розвиток панкреатології в Росії багато в чому зумовлений особливостями вітчизняної медицини — тісним союзом фізіологів і клініцистів. Підшлункова залоза завжди привертала увагу лікарів і дослідників. Перше згадування про неї датують III століттям до нашої ери, і приписують його Аристотелю (у книзі «Історія тварин»). Однак дослідження фізіології та патології цієї залози довгий час залишалися дуже складними через її топографо-анатомічні особливості та прихований, неспецифічний характер проявів більшості захворювань, особливо на початкових стадіях, а також через відсутність об’єктивних методів її оцінки. За словами відомого фахівця у галузі панкреатології Г. Ф. Коротька, «підшлункова залоза повільно і неохоче відкривала свої таємниці». Видатний фізіолог Р. Гейденгайн вважав, що вчені, які займаються цією галуззю, залишать її дослідження без особливих здобутків і без жалю. У відомому посібнику з внутрішніх хвороб М. П. Кончаловського (1935) зазначено, що захворювання підшлункової залози трапляються не так часто і ще не завжди діагностуються ще на ліжку хворого; частіше діагноз ставиться під час операції або навіть на секційній кафедрі. Там наведено приклад, що Керр (Kehr), який оперував перших 900 хворих із захворюваннями жовчних шляхів, жодного разу не діагностував панкреатит, а серед наступних 540 випадків виявив 102 — хронічний панкреатит, але лише тому, що шукав його. Значний прогрес у вивченні патології підшлункової залози стався на межі XIX–XX століть і був значною мірою зумовлений досягненнями фізіології травлення.