Прийнявши за вихідну точку аналізу платонівський діалог «Алківіад» (Алківіад I), Мішель Фуко в опублікованому курсі лекцій розглядає античну «культуру себе» III ст. н. е. як філософську аскезу, або ансамбль практик, що склалися під знаком стародавнього імперативу «турботи про себе». Далекий приціл такої установки — повна «генеалогія» новоєвропейського суб'єкта, відновлена в рамках заявленої Фуко «критичної онтології нас самих». Мова йде про історію суб'єкта, який в набагато більшій мірі засновує сам себе, вдаючись до відповідних технікам себе, санкціонованим тією чи іншою культурою, чим засновується техніками панування (Влада) або дискурсивними техніками (Знання), у зв'язку з чим питання нашого нинішнього становища - це не проблема звільнення, але практика свободи.