…У цей момент вона почула кінське іржання. Целестина мимоволі повернула обличчя до вікна, яким барабанили краплі дощу. Це тупіт копит! Вона відкинула ковдру і зіскочила з ліжка. Дівчина босоніж підбігла до вікна і виглянула в непривітну ніч. І в ту ж мить вона побачила його - коня-примари. Він стояв у потоках дощу, краплі води блищали на його тілі, а в очницях білого черепа мерехтіли очі. Таємничий звір повернув голову і глянув на Целестину. Вираз його очей змусив жінку здригнутися. Вона роздивилася в них німий закид і загрозу. Целестіна відскочила від вікна і притулилася до холодної стіни. Генрі щойно вийшов з ванної кімнати і з подивом дивився на дружину: - Ти ще не в ліжку? - Ти хочеш побачити одного з цих коней-примар, Генрі? Тоді йди сюди…