– Виндмур! – вигукнула Дженніфер і різко потягнула за поводя. – Це я! Лоша продовжувала мотати головою і недовільно фыркати. Дівчина з жахом помітила, як її очі безумно горять. Тварина явно була охоплена панікою і зовсім не реагувала на команди. «Значить, тут уже хтось їздив на ній, – подумала вона. – Цей мерзотник бив її плетьми і вколював шпори!» – Виндмур! – знову крикнула вона з усіх сил. – Виндмур, зупинись! Але лоша вже не реагувала. Вона нестямно нестись далі, спершу по дорозі, а потім прямо крізь кущі. – Зупинись! – у відчаї кричала дівчина. Вона вже ледве трималася в сідлі. Гілки дерев хльоскали її обличчя, а вона молила Бога, щоб ця шалена скачка нарешті закінчилася. Лоша вже було неможливо зупинити. Те, що вона скине наїзницю, було лише питанням часу. Дженніфер із останніх сил тягнула поводя. Лоша сповільнила біг, кілька разів підстрибнула й піднялася на дыби. Вона відкинулася назад, зацепилася ступнями за стремена і підтягнулася на віжках. У наступну мить вона знову впала у сідло, а лоша закрутилася на місці. Дженніфер побачила, як якась тінь швидко наближається до неї. Щось вдарило її з боку по голові, і вона втратила свідомість…