Лев Лосєв: «Найбільше я люблю «Синенький скромний платочок» (1982). Пам’ятаю, як вперше почав читати і майже одразу перейшов на читання вголос — мов не міг відмовити мові, гортані у цьому святі». …І написав автору: «Я почав читати, і мені дуже сподобався тон і неймовірна майстерність мови… екзуберанс образів, барв, характерних виразів, що оп’янює і захоплює. Багато зайвого, несоразмерного, але енергія й тонкість дивовижні». Ні, це не я написав Алєшковському, це мій тезка, Лев Миколайович Толстой, написав Микола Семенович Лєсков. Цю цитату я обрав із статті Ейхенбаума про Лєскова («Зайвий письменник»). У цій статті розвивається важливий тезис про нерозривність літературного процесу з суспільноінтелектуальним, передусім з розвитком філософської й філологічної думки. Нове знання про природу мови й мислення відкриває нові горизонти для уяви митця, а в процесі створення з’являються й нові правила гри. У середині двадцятого століття поширилася ідея діалогізму, ієрархія «чужого слова» у Алєшковського стає чистою поезією. У «Платочку» поєднуються екзистенційне відчаї та побутовий фарс, і реакція на це — вибух. Так само у трагічному Прологу до «Поеми без героя» проявляється «чуже слово» найсмішнішої російської комедії: …А оскільки мені не вистачило паперу, я пишу тобі на чорновику. І ось чужі слова проступають…