Мандрівник і торговець XIII століття Марко Поло (1254–1325) народився у родині венеціанського купця. У 1271 році він вирушив у подорож разом із батьком і дядьком — купцями Николо та Маттео Поло — до Північного Китаю. Спершу морем вони дісталися південно-східного узбережжя Малої Азії, звідти — сушею через Армянське нагір’я, Месопотамію, Іранське нагір’я, Памір і Кашгар. У 1275 році торговий караван досяг столиці Ханбалика, де його щедро зустрів хан Хубилай. Зацікавлений у країні й у вивченні монгольської мови, Марко Поло привернув увагу хана й був прийнятий на службу. Він виконував різні доручення в межах монгольської імперії, зокрема деякий час обіймав посаду префекта Янчжоу. У 1290 році Поло захотів повернутися додому, але хан відмовив йому у відпустці. Відпустити його з Китаю вдалося лише у 1292 році: відправлений до Персії з дипломатичною місією, він дізнався про смерть Хубилая й вважав себе вільним від обов’язків перед ханом. Так, у 1295 році Марко Поло повернувся на батьківщину, а через рік, під час війни Венеції з Генуєю, його захопили в полон генуезці. У генуезькій тюрмі він розповів товаришу по ув’язненню — пізанцю Рустичіано — про свої мандрівки, а той зафіксував ці оповіді й згодом видав книгу. У 1307 році Поло опублікував нове, власноруч переглянуте видання. «Книга Марко Поло» довго залишалася для європейського світу головним і єдиним джерелом відомостей про далеку Східну Азію. Наземні шляхи з Європи на схід пролягали через південну Росію (про Росію й росіян Поло згадує у останній главі). Сучасники сприймали Марко Поло як фантазера, а його розповіді — як збірку вигадок. Текст його книги зазнавав спотворень через численні доповнення перекладачів і переписувачів. Лише згодом, особливо у XIX столітті, оповідь Марко Поло була оцінена по заслугах, з’явилося багато перекладів його книги європейськими мовами.