Роки, які охоплює другий том її щоденників, стали вирішальним періодом у становленні Вірджинії Вулф як письменниці. У романі «Кімната Джейкоба» вона ще глибше поринула у новий підхід до створення прози, що згодом дозволило їй створити один із шедеврів літератури — «Місіс Деллоуей». Паралельно Вірджинія писала низку критичних есе для збірки «Звичайний читач». Крім того, у 1920–1924 роках вона опублікувала понад сотню статей і рецензій. Вірджинія розповідає про зусилля, яких вимагає від неї писання («воно потребує напруги кожного нерву»), розмірковує про чутливість до критики («краще мені перестати звертати увагу… це спричиняє дискомфорт»), зізнається у сильному почутті конкуренції з Кетрін Менсфілд («чим більше її хвалять, тим більше переконуюся, що вона погана»). Після чаювань Вірджинія записує слова гостей — Т.С. Еліота, Бертрана Рассела, Літтона Стрейчі — та ділиться враженнями від нової подруги Віти Секвілл-Уест. Уперше українською.