У збірці «Наодинці з собою» зібрані раніше опубліковані твори: «Повернення», «Вечір довжиною у життя», «Корабель «дурнів»», «Острів цензорів». **«Повернення»** Головний герой повертається у рідне місто. Приїхавши, він стикається з минулим своєї юності, яке жило в ньому всі ці роки. Тут він згадує свою першу любов. Зустріч із другом змінює його життя і ставить перед вибором. — Куди ти біжиш? Від кого? Від неї? Від себе? Визнай, що цей щоденник, який ти так бережеш і носиш із собою, — не талісман на удачу. Це ти так собі сказав, бо легше. Ні, це щось більше — твій еталон. Ти кожну жінку під нього підганяєш, під ті почуття, що в ньому є, хай і юнацькою мовою. І свої стосунки з жінками ти вимірюєш минулими почуттями, які відчув тоді, двадцять років тому, але пам’ятаєш, хай і не ясно. Можливо, це і дурно, але ти всіх порівнював із цією дівчиною. І жодна не пройшла тест на відповідність почуттям. **«Вечір довжиною у життя»** Відправившись у відпустку, дружина не повертається. Залишившись один, герой розмірковує про те, що сталося. Цей вечір став найтривалішим у його житті, розділивши її на «до» і «після». У ньому — зворушливі, а іноді й болісні стосунки між чоловіком і жінкою. Їхнє єднання і протистояння. — Єдине, що я можу спробувати — цілком зникнути з її життя і викреслити її зі свого. Вона не була щаслива зі мною у минулому, принаймні останнім часом, хоча я був там щасливий. Тепер ми житимемо у розділеному світі. Я навчуся прощати і забувати своє минуле, де ми були разом. Відчай, біль. Я стиснув кулаки до болю в костяшках пальців від безсилля. **«Корабель дурнів»** У них немає імен, є лише образи (Нищий, Бізнесмен, Домогосподарка та інші), кожен придумав їх сам для себе, вирушаючи з сумного минулого, яке вони залишили за волею обставин, у своє призрачне, невідоме майбутнє, що для них — одне. Вони бачать світ таким, яким він є, а не таким, яким ми прагнемо його зробити. — Ну, якщо ти радієш тільки очима… — і, посміхнувшись, додала. — Жінка має радувати не лише очі. Ти вже дорослий чоловік і мав би це знати. Ми любимо ту спокійність, яку створюємо самі, але насправді — любимо будоражити життя через зустрічі та події. Інакше нам нудно… — Але у їхніх міркуваннях проскальзує здоровий глузд. — Це у нас він є, а у них — просто існує. **«Острів цензорів»** Общество, у якому ми живемо, піддається жорсткій цензурі, і хтось вирішує, що потрібна нова структура цензорів. — Я б не зміг, як ти. Будьмо об’єктивними. Я не такий борець. Розумію, що мене образили, але я такий самий, як більшість. Дивно, але легше проглотити образу, ніж набратися мужності для боротьби. Можна заспокоїти себе тим, що образа — це камінь, що пролетів мимо і взагалі не був адресований мені. Але це ілюзорне заспокоєння. Залишившись наодинці з собою, починаєш оплакувати свою боязкість.