«Мишеня прокинулося від того, що якесь нове, невідоме почуття переповнювало його. Забравшись на старий пень, він спробував придивитись до густої, оксамитової темряви ночі. Дивно, але ця темрява зовсім не лякала, а навпаки, приваблювала його. Вранці Мишеня розповіло Мамі про свої нічні прогулянки. - Я не знаю Мама, чому я прокинувся. Мабуть, мене покликали ці маленькі й сяючі, що живуть там, у висоті темного неба. – Це зірки Малюк. Якщо вони звати тебе, то ти став зовсім дорослим. Я знала, що рано чи пізно це станеться. Настане час, коли ти виростеш, і тобі треба буде йти з рідної нори далеко-далеко…»