«В один із днів Мишеня знаходить у густій траві в гнізді осиротілого маленького пташеня. — Якщо у малюка немає батьків, у нього має бути друг. Я буду його другом, – рішуче каже він своїй стривоженій Мамі. Одного ранку, Мишонок, у пошуках їжі для пташечки, вирушив уздовж берегом струмка. І тут він побачив між стеблами трави, плоску сіру голову на довгій тонкій шиї з жовтими немиготливими очима. — Я пропав, — подумав Мишеня, припав до землі і заплющив очі від жаху. Раптом він почув шум відчайдушної боротьби, а потім все стихло, і було чути, як вітер шарудить стеблами лугової трави. Мишеня обережно розплющило очі і побачило великого гордого птаха з загнутим гачком дзьобом і потужними пазуристими лапами. Ці лапи міцно тримали переплетене кільцями тіло болотяної Гадюки…»