Роман «Пропащий» (Der Untergeher, 1983; важко знайти точний український переклад назви — «Обречений», «Нисхідний» або «До дна») — один із найвідоміших творів Бернхарда, найближчий і до його «основного» стилю письма, і до тематично-проблемної палітри. Безіменний оповідач (якого називає «філософом») входить до готелю, розмірковує, згадує, переказує, резонує — у безперервному потоці слів, що починається трьома короткими абзацами на початку книги, мов арія в музичному творі, і триватиме до самого кінця, не припиняючись. Оповідач переповідає й тлумачить історію трьох друзів, трьох піаністів, пов’язаних однією темою з її безперервними повтореннями: геніальними «Гольдберг-вариаціями» Баха, які колись виконав один із друзів — великий піаніст Гленн Гульд. Вони були зіграні так майстерно, що недосяжний рівень цієї гри пригнічував двох інших товаришів по Моцартеуму, позбавляючи їх будь-якої можливості залишитися у музичній професії. (А. Белобратов. Томас Бернхард: двадцять років потому)