Раптом позаду мене у машинній зірвався пронизливий жіночий крик. Зірвавшись поглядом, я побачила, як величезний реактор повільно піднімається над підлогою, а знизу його, наче ракету, оточують клуби пари. У цих клубах тонуть стоячі посеред цеху Щеглов і Сергій Вікторович. Хвиля гучних звуків наростає, і величезний сталевий реактор розколюється навпіл, відкриваючи всередині яскраве полум’я. У цей момент хтось відштовхнув мене від бічного оглядового вікна і кинули на холодну, брудну сталеву підлогу. Хтось, ймовірно, операторка, впала на мене зверху і цілком накрила своїм величезним, безформним, наче балахон, комбінезоном. І саме тоді пролунав страшний, оглушливий гуркіт…