Цикл лекцій про знаменитий роман Сервантеса «Дон Кихот», прочитаний найвидатнішим російсько-американським письменником ХХ століття Володимиром Набоковим у Гарвардському університеті в 1952 році та опублікований посмертно у вигляді окремої книги в 1983-му, доповнює його лекційні курси з російської та зарубіжної літератури, створені раніше для студентів коледжу Уеллслі та Корнелльського університету. Завжди з задоволенням оспорюючи поширені думки й заїжджені істини, Набоков-лектор подає твір Сервантеса як «грубу стару книжку», наповнену «безжальною іспанською жорстокістю», а головного героя — не лише як жертву знущань і принижень у ворожому світі, а й як об’єкт прихованої читачевої іронії. За його ж словами, у сприйнятті наступних поколінь Дон Кіхот переріс роль жалюгідного, безпомічного шута, яку йому відвів автор, і став символом піднесеного та святого безумства, втіленням благородного самотності, безкорисливої доблесті й справжнього гуманізму. Саме книга перетворилася на «добропристойний і дивовижний міф» про співвідношення видимості й реальності. Проникливий, дотошний і водночас викликаюче необ’єктивний дослідник, Набоков майстерно руйнує і водночас переконливо підтверджує культурний статус Дон Кіхота — «рицаря сумного образу», сформований за понад чотири з половиною століття.