Головний герой повертається до рідного міста. Приїхавши туди, він зустрічається з минулим своєї юності, яке жило в ньому всі ці роки. «Куди ти біжиш? Від кого? Від неї? Від себе? Признайся, що цей щоденник, який ти так оберігаєш і цінуєш, що носиш скрізь із собою — це не талісман на щастя. Ти сказав собі так, бо легше. Ні. Це щось більше, це твій орієнтир. Адже кожну жінку ти приміряєш під нього, під ті почуття, що в ньому — навіть якщо й юнацьким мовою. І свої стосунки з жінками ти порівнюєш із минулими почуттями, які пережив тоді, двадцять років тому, але пам’ятаєш їх, хай і не дуже ясно. Можливо, це й дурно, але всіх ти порівнював із цією дівчиною. І жодна не пройшла тест на відповідність почуттям. Чи ти настільки дурний, що не зрозумів її останньої фрази? Що ти очікував — щирого зізнання чи запрошення? Наївний. Це не та жінка, або точніше — саме та, яку ти чекав, яку не можна втратити. І ти хочеш поїхати? А куди? Вона — сильна жінка і не житиме лише пам’яттю. Час заспокоїть її, вилікує. А де будеш ти? Так і залишишся у минулому».