Збірка оповідань і віршів, опублікованих раніше в різних емігрантських виданнях, була підготовлена Набоковим у червні 1929 року й вийшла друком уже в грудні того ж року. Чверть століття потому у книзі «Російська література в еміграції» Струве зробив стислий, але дуже точний аналіз усієї набоковської лірики — зокрема й віршів із «Повернення Чорба». У ретельно відібраних поезіях, що увійшли до «Повернення Чорба», вже майже зникла втрата смаку, поезія стала суворішою й стриманішою, з’явилася певна тематична близькість до Ходасевича (поета, якого зрілий Набоков особливо цінував серед сучасників). Зникли ремінісценції з Блока, які раніше були чисто зовнішніми, наслідувальними, зникло й ураження родинністю з Фетом, яке давали раніше його ранні вірші (зовнішня схожість тут була, але внутрішнього зближення не було — у поезії Набокова музика Фета не звучала, він завжди був поетом пластичного, а не пісенного складу). Вірші «Повернення Чорба» переважно є чудовими зразками російського парнасу; вони яскраво ілюструють одну з характерних рис Набокова як письменника, що так яскраво проявилася й у його прозі — неймовірну гостроту сприйняття світу у поєднанні з умінням максимально точно передати враження від зорових образів словами. Н. Мельников. «Класик без ретуші».