«Камера обскура» (1931, опублікована 1932–1933) — п’ятий російський роман Володимира Набокова і другий із трьох його романів на «німецьку» тему. Берлінський мистецтвознавець Бруно Кречмар, захопившись бездарною шестнадцятирічною актрисою Магдою Петере, таємною коханкою художника Роберта Горна, залишає сім’ю і потрапляє у глузливий, майже театральний коло, не підозрюючи, що наслідки цієї пошлої інтрижки стануть для нього фатальними. Вислів «любов сліпа» у Набокова втілюється у формі кримінального сюжету про пристрасті, зраду, ревнощі та помсту, а фізична сліпота, яка охоплює героя наприкінці, стає покаранням за духовну сліпоту, за спотворене сприйняття світу, за зраду доброті, людяності й справжній красі. Цей роман, за думкою критиків, є найкінематографічнішим у творчості Набокова і згодом був радикально перероблений автором для англомовного видання під назвою «Сміх у темряві» (1938).