Цю книгу можна сміливо назвати «Забутий симфоніст», якби не одне «але». Музику Яніса Іванова — латвійського композитора з російським корінням — у нас не те щоб забули, її просто ніколи не знали або не хотіли знати. Складається так, що вона досі залишається ізольованою від широкої аудиторії, як колись із музикою іншого радянського митця — нині широко відомого Н.Я. Мясковського. Мова Іванова, з одного боку, схильна до протяжних мелодій, а з іншого — не чужа гармонічним складностям, тому його творчість здається досить заплутаною. Тяжке спадщина «антисоветськості» не сприяє популярності його творів серед виконавців. Втім, він — дуже цікавий композитор, що поєднав у своїй творчості традиції російської музики та особливості скандинавської симфонічної хвилі. Витоки його стилю — у симфонізмі Чайковського, Кучкіна, Скрябіна та радянських класиків. Крім того, на нього впливали французькі романтики й імпресіоністи (Франк, Дебюссі), а також фольклор Латгалії. Діапазон його творчості надзвичайно широкий: від ліричних симфонічних етюдів на початку кар’єри до драматичного симфонізму другої половини XX століття, від пізнього романтизму й імпресіонізму до освоєння авангардних засобів музичного вираження, від радянського пісенного симфонізму до змішаних технік і нової простоти. У його музиці приваблює мелодійність, схильність до тем широкого дихання, що поєднує в собі славянську сумність і прибалтійську стриману красу, стрес, меланхолію, яскравість, лірику й епіку, що співіснують поруч. Також притаманні драматична конфліктність і психологізм, здатність викликати адреналін, — не даремно іноземні меломани жартома називають Іванова «Мясковським на валіме». Сподіваюся, ця публікація допоможе заповнити наші прогалини у знаннях і наблизити слухача до музики видатного композитора, який залишив помітний слід у сучасній музичній культурі.