Киолковський К.Е. «Любов до себе або справжнє егоїстичне почуття» — Київ: МИП «Пам’ять», ІПЦ РАУ, 1992. У суті, основою всіх наших вчинків завжди залишається любов до себе. Кожен вважає це найважливішим. І як інакше? Звісно, це розумно, і в душі кожен дотримується такого переконання. «З якої причини — думає кожна істота, — я маю шкодити собі? Це мені невигідно, це не природно!» Людину, яка жертвує своїм благом, люблять, поважають, але не всі. Багато вважають це корисним для них, але не для нього самого, і називають його дурнем. Не можна звинувачувати людину в цьому прагненні до егоїзму — вона має на нього право, але водночас потрібно пояснити, в чому полягає справжнє егоїстичне почуття. Всі відомі види егоїзмів, тобто любові до себе, — це заблудження. Наприклад, егоїзм розбійника, грабіжника, різних насильників, багатого, владного, честолюбного, насолоджувальника тощо. Вони не усвідомлюють, що самі себе ненавидять, тому такі егоїзми слід називати егофобією або самоненавистю. У суті, кожна істота наповнена любов’ю до себе. Не можна засуджувати це прагнення до максимальної доброти для себе. Лицемірна особа може здаватися байдужою до себе, але в глибині її розуму вона завжди — егоїст. Проте проблема в тому, що вона часто помиляється і замість добра робить собі зло.