Повість, написана у 1893 році (саме у 1887-му), «На Луні» багато разів перевидавалася — п’ять разів уже за життя автора. Це радянське видання 1933 року. «На Луні» — популярний оповідь про незвичайний світ найближчого до нас космічного тіла. Відомі факти про Місяць подаються читачеві у захоплюючій формі фантастичної подорожі. Розповідь ведеться від імені людини, яку під час сну уявлення перенесло на Місяць — і не одного, а разом із другом-фізиком, який міг пояснювати все з наукової точки зору. Як герої опинилися на Місяці — залишаємо загадкою. Автор не пояснює цього. Просто з слів «Я прокинувся…» починаються дивовижні пригоди героїв. У повісті «у вигляді сну описується наша Місяць та її фізичні й астрономічні властивості», — пояснював автор. Він захопливо і яскраво розповідав, що на Місяці немає атмосфери, води, рослин чи тваринних організмів. Зазначав величезну різницю температур між освітленою Сонцем стороною, де панує нестерпна спека, від якої можна згоріти, і темною полярною стороною, де бувають ночі і неймовірні морози. І це повторюється кожні 15 земних днів. «Загалом, контраст температур вражає!», — вигукував він. — Такі температурні умови не сприяють розвитку життя на Місяці. Навколо — «ні озер, ні рік, ні краплі води! Хотілося б, щоб горизонт був білим — це свідчило б про присутність парів, але він такий же чорний, як і зеніт!.. Тверда поверхня — кам’яна. Немає м’якої чорноземної землі, ні піску, ні глини. Мрачно й сумно!». Вчений також розповідав про положення людини у незвичних для неї лунних умовах, де сила тяжіння в шість разів менша, ніж на Землі. Людина відчує на Місяці неймовірну легкість рухів. Люди будуть пересуватися «зскачуючись»… Кроки там будуть схожі на «гігантські кроки», а сили — такі великі, що без зусиль зможуть піднімати камені у шість разів важчі за земні. А потім сон закінчився, і оповідач знову опинився на Землі.