Перша книга другого тому включає такі глави: «Бесіди з антиохійським народом про статуї». Відомі бесіди з антиохійським народом про статуї були виголошені святим Іоанном Златоустом у святу Чотиридесятницю 388 року. Причиною їхнього виголошення став страшний бунт, що спалахнув в Антіохії — натовп руйнував і ображав імператорські статуї. Перша бесіда була виголошена ще до повстання, а друга — вже після нього, про що свідчить її зміст. Усього було виголошено 21 бесіду, у яких яскраво й живо зображується стан Антіохії в цей страшний час. «Слова огласительні». Два слова, що готують до хрещення, були виголошені святим Іоанном Златоустом, ймовірно, у 387 році, під час святої Чотиридесятниці: перше — за тридцять днів до Пасхи, друге — через десять днів після першого. «Бесіди про диявола». Три бесіди, виголошені святим Златоустом у Антіохії у 388 році, пов’язані між собою основною думкою: всі біди світу спричинені тим, що диявол вводить у життя людства, а винні в цьому — наша безпечність і недбалість. «Бесіди про покаяння». З дев’яти бесід про покаяння без сумніву належать святому Златоусту перші шість (з першої до шостої включно). Вони були виголошені в Антіохії, але про рік і послідовність їхнього проведення точно не відомо. Перша з них, судячи з назви та початку, була виголошена святим після його повернення з села, куди він пішов із Антіохії для відновлення здоров’я. «Похвальні бесіди»: про зраду Юди; про хрест і розбійника; про воскресіння мертвих; проти п’яних і про воскресіння; про вознесіння; на святу П’ятидесятницю.