Видавництво Академії наук СРСР, 1963. — 467 с. Другий том присвячений літературі німецького Просвітництва. У ньому показана боротьба Лессінга, Гедера, Віланда, Гете, Шиллера за створення національної німецької літератури, наповненої високими ідеалами просвітницького гуманізму — літератури, яка стала гордістю ще досі розділеного німецького народу та символом його культурної єдності. Саме в XVIII столітті німецька література посідає по праву видатне місце в світовій літературі. Верштер, Фауст, Вільгельм Телль — це герої світової, а не лише німецької літератури. Задача колективу, що працював над «Історією німецької літератури», полягала у тому, щоб показати зародження, формування і розвиток німецької літератури від раннього Середньовіччя до 1945 року. У цій праці історія літератури пов’язується з історією народу, тому автори вважали неможливим розглядати історію німецької, австрійської та швейцарської літератур як єдине ціле. Однак особливу увагу приділено специфіці взаємодії між цими народами та їхніми літературами. Показуючи національну самобутність і значення німецької літератури, яка подарувала світові стільки світлих і благородних імен, автори прагнули висвітлити й її світове значення, дослідити міжнародні зв’язки німецької літератури, що сприяли її поширенню й визнанню. Роблячи над «Історією німецької літератури», радянські вчені прагнули створити працю, корисну не лише для фахівців-філологів, а й для широкого кола читачів. (З редакції)