Передмова. Одкровення про Бога говорить: «Бог є любов’ю», «Бог — світло, і в Ньому немає жодної темряви» (1 Івана 4:8; 1:5). Як важко нам, людям, погодитися з цим. Важко, бо й наше особисте життя, й життя навколо нас свідчать радше про протилежне. Насправді, де ж це СВІТЛО ЛЮБОВІ БАТЬКА, якщо всі ми, наближаючись до кінця свого життя, разом із Йовом у гіркві серця усвідомлюємо: «Мої найкращі думки, багатство мого серця, зруйновані. Мої дні минули; пекло стане моїм домом. А що ж тоді моя надія?», і те, що з юності таємно, але сильно прагнуло серце моє: «Хто побачить?» (Йов 17:11-15). Сам Христос засвідчує, що Бог пильно дбає про все своє творіння, що жодна малесенька пташка не забута Йогою, що Він піклується навіть про прикрасу трави, і що про людей Його турбота ще й безмірно більша — «у нас і волосся на голові всі пораховані» (Матвія 10:30). Але де ж ця уважність до найменших деталей? Ми всі пригнічені видом неконтрольованого розгулу зла у світі. Мільйони життів, що часто лише починають своє існування, ще до того, як усвідомили себе, з неймовірною жорстокістю вириваються з життя. І навіщо тоді дана ця безглузда життя? І ось, душа жадібно шукає зустрічі з Богом, щоб сказати Йому: Навіщо Ти дав мені життя? Я ситий стражданнями: темрява навколо мене; навіщо Ти ховаєшся від мене? Я знаю, що Ти благий, але чому Ти так байдужий до мого болю? Чому Ти такий жорстокий і безжальний до мене? Я не можу Тебе зрозуміти!