Художній текст, як ми мали змогу переконатися, можна розглядати як особливим чином влаштований механізм, що має здатність зберігати в собі надзвичайно концентровану інформацію. Якщо порівняти речення з розмовної мови з віршем, палітру фар з картинною галереєю, гамму звуків із фугою, то легко переконатися, що головна різниця між ними полягає в тому, що другі здатні вміщувати, зберігати й передавати те, що перші залишаються поза їхніми можливостями. Наші висновки цілком узгоджуються з основною ідеєю теорії інформації, яка стверджує, що обсяг інформації у повідомленні слід розглядати як функцію кількості можливих альтернативних повідомлень. Структура художнього тексту пронизана майже безмежною кількістю меж, що сегментують його на еквівалентні в різних відношеннях і, відповідно, альтернативні частини.