У представленій роботі здійснено критичне осмислення сучасної загальнокультурної ситуації з погляду освіти як базового соціального інституту, що транслює важливий суспільний досвід. Історичний підхід до цієї проблеми дозволяє стверджувати, що орієнтація на цілеспрямовану універсалізацію особистості в освітньому процесі, яка виникла ще в античності й остаточно сформувалася в класичному університеті епохи Нового часу, є головним чинником усіх досягнень новітньої європейської культури. Водночас саме вона є глибинною причиною кризових тенденцій, що посилювалися в процесі її розвитку й загострилися на межі ХХ–XXI століть. Необхідність закріпити й удосконалити цю антропологічну установку у сучасних умовах підкреслює актуальність нової реформи класичного університету. Головна ідея цієї реформи: універсалізуючий міжнауковий синтез потребує радикальної трансформації гуманітарних знань і має спиратися на мистецтво, освітній потенціал якого яскраво демонструють твори Рембрандта, Льва Толстого та С.С.Прокоф’єва. Це видання розраховане на філософів, культурологів і всіх фахівців у галузі гуманітарних досліджень, на викладачів вищої та середньої школи, керівників адміністративного рівня системи освіти, а також на всіх, хто цікавиться проблемами й перспективами сучасної культури.