— Він змінив мені, — тихо видавила я, сама не в змозі повірити в те, що говорю. — Ілля зрадив мені з іншого. - Що? — Артем відсторонився, взявши мене за плечі. Його погляд потемнів від гніву, а дихання почастішало. - Ти впевнена в цьому? — Чи я впевнена в тому, що бачила на власні очі? — сумно спитала його. — Хотіла б я, щоб це тільки здалося… — Мерзотник! — прогарчав Артем і знову притяг до себе, погладив по голові. — Вибач, що мав рацію. — Тобі нема за що вибачатися,— схлипнула я, притискаючись до теплих грудей чоловіка. — Це я, дура, повірила, ніби Ілля мене любить, і чекала стільки часу, доки він дозріє для серйозних стосунків. Виявилося, що дарма. — Хочеш, я зараз піду і наб'ю йому морду? — глухо спитав Артем, і на його голос я зрозуміла, він це серйозно.