Я сказала кузині, що ми не претендуємо на велич ні в дванадцятому, ні пізніше. Молекулу, наприклад, можна поховати у сірниковій коробці. А я, наприклад, взагалі все своє візьму із собою. Я, наприклад, візьму із собою пачку. Вдягну її на себе. - Ні, - подумавши, сказала кузина. - Коробок - це ще куди не йшло. А пачка – це проблематично. Тому що для пачки доведеться упаковку робити складної форми. Крім того, каже, ти подумай про людей. Це ж робиться для людей! Шоу ж, каже, має продовжуватися! Ціню! І вірю! Тому що в цьому моя кузина розуміється. Вона тут нещодавно трудилася на влаштуванні свят. І їй випали поминки. Вона організувала їх за вищим розрядом. Народ шаленів, а іноді прямо бісував. Вона навіть конкурс читців віршів там спровокувала. Але один недоброзичливець таки знайшовся. Він підійшов після свята до моєї кузині і осудливо прошепотів їй у вушко: «Шкода, що не було Поля Моріа. Ми завжди танцювали під Полем Моріа».