«Один спогад для мене незабутній. Років дванадцять тому, у безбарвний петербурзький день, я проводжав труну померлої. Переді мною йшов великий зріст худорлявий чоловік у старенькій шубі, з непокритою головою. Перепархував рідкісний сніг, але все було однобарвно і білувато, як буває тільки в Петербурзі, а сніг можна було бачити тільки на тлі фігури, що йде попереду; на бурому комірі шуби лежали довгі серостальні пасма волосся. Фігура здавалася силуетом, до того вона була дуже не схожа на навколишнє. Поруч зі мною генерал сказав сусідці: „Знаєте, хто ця палиця? Володимир Соловйов“. Справді, хода цієї людини здавалася дикою серед купки звичайних людей, що трусили за колісницею. За кілька хвилин я підвів очі: людини вже не було; він зник якось непомітно – і хода перетворилася на звичайну похоронну процесію…»