«Жахливо зневажливе та упереджене ставлення до справи. Втім, Мережковський не винен у тому, що його особиста тема заважає йому поставитися скільки-небудь уважно до чиєїсь чужої теми; винний він лише в тому, що вважав за необхідне вилаяти те, до чого йому не було жодної справи: символічну школу поезії (до якої сам він, однак, належить); та й у цьому він, мабуть, не винен, бо у важких умовах російської культури лежить, мабуть, досі ця непримиренна ворожнеча сучасників між собою; кожен тільки й дивиться й шукає, як би йому когось облаяти, до того ж, чим ближче людина, тим уїдливішою і нещадною. Хто знає, можливо, в ті часи, коли взаємні відносини людей у Росії стануть, що називається, цілком культурними, хтось згадає старе і зітхне про нього, як про золоте дитинство…»