…Що створює нашу індивідуальність? Не що інше, як наші спогади. Якщо ми їх втрачаємо, ми перестаємо бути тими, хто є. Жан-Клод Дюніак цю точку зору неповторно використовує у своєму короткому оповіданні. Жан-Клод Дюніак, який народився в 1957 році, має вчений ступінь з прикладної математики і працює як спеціаліст з високопотужних комп'ютерів у компанії «Аербас Франс» у Тулузі, де і живе . Наукову фантастику він пише з початку вісімдесятих. В даний час на його рахунку сім опублікованих романів, шість збірок оповідань, а також численні премії. міжнародними контактами і означає прекрасне володіння англійською, він може сам перекласти свої розповіді і — після випробування на англомовних — запропонувати їх міжнародним науково-фантастичним журналам. І в цьому він досяг успіху. Популярний англійський журнал «Інтерзона» останніми роками опублікував уже п'ять його оповідань, два з яких було передруковано американським «Щорічником кращої НФ та фентезі для підлітків» у 1998-му та 2002-му роках. У «Full Spectrum» з'явилися поки що дві його оповідання, дві інші — в австралійському журналі «Альтаїр» і дві — в канадському журналі «On Spec». стверджує, що пише короткі оповідання головним чином тому, що претензійна професія, що дає йому хліб, залишає занадто мало часу для писання. Але, напевно, це не єдина причина, яка змусила його написати свій останній на сьогоднішній день роман «Étoiles mourantes» («Вмираючі зірки») у співавторстві з Аєрдалем, іншим відомим у Франції науковим фантастом. Обидва отримали за роман у 1999 році премію Товариства Ейфелевої вежі та премію «Озон», а тепер роман виданий і в Італії. Нестача часу? Жан-Клод Дюніак пише, крім того, тексти пісень для різних французьких співаків. І ця діяльність, у свою чергу, надихнула його до написання роману «Вперед, Амундсен», історії одного посереднього рок-співака, який разом зі своїм оркестром зомбі зобов'язався зробити сумнівне турне Антарктидою… Ясно одне: Жан-Клод Дюніак не відчуває недоліку оригінальних ідеях і майстерно втілює їх, озброєний могутньою силою мови. Як і в наступному оповіданні, гірко-солодкої історії кохання, історії про те, як же любити людину, яка щоранку забуває все, що було, і хто вона є ... (А.А. Ешбах)