Трагічні події — невід’ємна частина життя. Дорослішання — природний процес існування. Наслідки одного досвіду можуть накладатися на інший і стати причиною психічної травми. Так сталося й у житті Вероніки: дівчинка зазнала зґвалтування у ранньому віці, а її найкраща подруга відіграла у цій трагедії певну «фонову» роль. Чи можливо, що їй лише здалося? Прагнення Вероніки повернути світ у межі справедливого покарання перетворює її на центр подій, що здаються неймовірними з точки зору звичайної людини. Підсвідомий гнів і прихована лють під маскою холоднокровності перетворюють молоду жінку на небезпечного і незаспокоєного хижака. Автор навмисне формує у читача двоїсте ставлення до головної героїні — і відчуження, і співчуття цілком можливі, щоб максимально злитися з реальністю: світ сам по собі дуальний. Фінал може бути умовно незакінченим, з крапкою або без неї. А початок історії теж був не тут — це Люцера, така, яка є. У своєму постійному вбранні.