Найбільша на сьогодні робота Теда Чана частково присвячена пошуку шляхів створення штучного інтелекту — AI (Artificial Intelligence). Але, ймовірно, ще більше уваги вона приділяє людям, які працюють із носіями AI — дигитантами, цифровими істотами, що, вдягнені у симпатичні аватари, розвиваються й навчаються на спеціальних «планетах»-платформах. Там вони опановують людську мову й спілкуються як із своїми творцями, так і між собою. Автор, сам працюючи у сфері комп’ютерних технологій, точно й часом безжально малює проблеми, що існують у цій галузі — технічні, наприклад, несумісність платформ, з якою стикається й звичайний користувач сьогодні, а також людські: появу нових — навіть віртуальних — істот (дигитантів) супроводжують етичні питання. Багато хто, купуючи забавних вихованців, раптом усвідомлює, що з ними доводиться мати справу — їх потрібно навчати, гратися разом, і… нерідко їх «усипляють». Тобто просто відключають, переконуючи себе, що роблять це тимчасово. Розробники, наділивши дигитантів робототехнічними тілами — тобто завантаживши штучний інтелект у корпус робота, — вводять їх у наш реальний світ. Це відкриває цілий ряд нових можливостей і проблем, зокрема й пропозицію використовувати «втілених» дигитантів як сексуальних партнерів. Конфлікти між людьми — навіть між закоханими — виникають із тих самих причин, що й висловив Антуан де Сент-Екзюпері: «Ти відповідальний за всіх, кого приручив». Ця невелика повість Чана піднімає надзвичайно широкий спектр питань: концептуальних (з підходом до проблеми AI у автора — оригінальним і глибоким), технологічних і етичних. Ця книга так само про дигитальні істоти, як і про нас.