Зараз дитинство здається мені безтурботною й швидкоплинною порою, але тоді воно зловісно тягнулося у часи тотального дефіциту всього, що ми відносили до розмитої категорії прекрасного. Я не пам’ятаю, щоб у магазинах продавалися гарні шкільні зошити, витончені блокноти чи зручні пенали — здебільшого це були пластикові бокси з трьома відділеннями: для ручки, олівця та гумки. Хотілося яскравого, дівчачого життя. Щоб колготки без дірок на колінах, щоб туфельки, як у Попелюшки на балу, і портфель, як справжній, без зображення світлофора, що і вдень, і вночі нагадує про важливість дотримання правил дорожнього руху — так само, як і гарне навчання. У контексті дефіциту краси це здавалося зовсім неважливим, а житейська мудрість «Не народись красивою, а народись щасливою» не давала впевненості у завтрашньому дні. Хотілося бути одночасно і красивою, і щасливою. І прямо зараз, а не «КОЛИ ВИРОСТЕШ»…