Щодня цариця Пенелопа записує на глиняні таблички свої думки, почуття й спогади, а головне — зберігає відомості про свого чоловіка, занесені на Ітаку співцями-епічними поетами. У всій Ойкумені лунає слава знаменитого Одиссея Лаертіда. Божественний, благородний, могутній духом — так його називають оповідачі. Але зніміть з цього образу епітети — погляньте на вчинки Одиссея… І тоді ніхто, навіть любляча Пенелопа, не зможе виправдати його. Роман «Мій чоловік Одиссей Лаертід» — це книга про правду й брехню у засобах масової інформації, хоча ці слова й здаються дивними, якщо застосовувати їх до давніх текстів і подій, що трапилися понад три тисячі років тому. Перед читачем — кошики з глиняними табличками, написаними рукою Пенелопи, дружини знаменитого царя Одиссея, оспіваного Гомером. Записи Пенелопи схожі на особистий щоденник, який вона вела протягом довгих років мандрів чоловіка. Сюжетна лінія роману повністю слідує за історією, розказаною Гомером, але психологічні портрети героїв, мотиви й моральна оцінка їхніх вчинків не збігаються з відомими у народі. Роман «Мій чоловік Одиссей Лаертід» — це спроба відмовитися від культурних стереотипів. А ще це історія про жінку, яка, створена для любові й вірності, зазнала фіаско в сімейному житті. І саме ця сюжетна лінія робить роман цікавим не лише для інтелектуалів, які прагнуть поглянути на гомерівські поеми з несподіваного ракурсу, а й для читачів, що шукають живе, емоційне читання.