Життя тих, про кого ми намагаємося розповісти тут, майже завжди було безперервним мучеництвом. Чи то тому, що трагічна доля кувала їхні душі на ковадлі фізичних і моральних страждань, бідності й хвороб; чи тому, що їхнє життя було калічене, а серце розривалося від виду незліченних страждань і ганьби, яким піддавали їхніх братів. Щодня приносив їм нові випробування. І якщо вони стали великими своєю стійкістю, то й були настільки ж великими у своїх нещастях. «Толстой — велика російська душа, світило, що засяяло на землі сто років тому, — освітлював молодість мого покоління. У задушливих сутінках згаслого століття він став для нас путівною зіркою; до нього тягнулися наші юні серця, він був нашим прихистком. Разом із багатьма — а таких у Франції багато, для кого він був більше, ніж улюбленим художником, — для кого він був другом, найкращим і навіть єдиним справжнім другом серед майстрів європейського мистецтва, — я хочу вшанувати його святу пам’ять і висловити йому свою вдячність і любов…»