Ця стаття яскраво ілюструє раціоналістичний підхід Фрейда до мистецтва: він не схильний глибоко переживати художній твір, не знаючи, що саме викликає таку емоцію. Щодо «Мойсея…» Фрейд писав: «Я ставлюся до цієї роботи, як до улюбленої дитини. Протягом трьох ізольованих тижнів вересня 1913 року щодня стояв у церкві перед статуєю, вивчав її, вимірював, робив ескізи, доки не досяг того розуміння, яке наважився висловити в статті, хоча й лише анонімно. Лише набагато пізніше я офіційно визнав цього не пов’язаного з психоаналізом дитя». Більшість критиків до Фрейда вважали, що поза Мойсея пояснюється його наміром вскочити та напасти на поклонників золотого тельця. Однак Фрейд стверджує, що Мойсей взяв під контроль свій гнів і знову сів, щоб не зруйнувати Скрижалі Завіту. Деякі біографи відзначають зв’язок між образом Мойсея та переживаннями Фрейда щодо долі психоаналітичного руху, якому загрожував розкол. Як і Мойсей, Фрейд схиляється до стриманості.