Макс Берлянт — наче курена трубка. Він кілька разів на рік мандрує з Лодзі до Москви й назад, із Москви до Лодзі. Знає всіх буфетників на вокзалах, у дружніх стосунках — усіх кондукторів. Уже бував у глибоких губерніях, де євреям дозволено залишатися не більше двадцяти чотирьох годин, потім його затримували у всіх поліцейських дільницях. На дорозі він зазнав чимало знущань, не раз засмучувався й обурювався — і все через те, що він єврей. Не через те, що єврейство існує, а тому, що він сам, вибачте, єврей. І навіть не стільки через те, що він єврей, скільки через те, що він виглядає, вибачте, як єврей. «За образом і подобою Божою» — о, цей «божеоподібний образ»! Чорні блискучі очі, теж чорне блискуче волосся — справжні семітські, і вже акцент, справжній єврейський — з гортанною «р», а до всього — ніс! Ох, цей ніс!.. Цей оповідь вперше був опублікований у єврейській щоденній газеті «Дер вег» («Шлях»), Варшава, 1905 рік.