Після виходу світового бестселера «Ім'я рози» (1980), прославленого знаменитим фільмом, італійський історик, естетик і структураліст Умберто Еко опинився у складній ситуації. Як вдруге піднятися на таку висоту? Як створити не менш вдалу книгу для різних читачів — і освічених, і тих, хто ще не досвідчений? Книгу таку ж живу й мудру, таку ж саркастичну й ніжну одночасно? Автор ризикнув — і знову підтвердив свій рекорд. «Маятник Фуко» (1988) здобув таку ж славу, як і «Ім'я рози», а екранізувати його не зважився хіба що сам автор — відмовився це зробити великий Стенлі Кубрик. На цих сторінках переплітаються голоси редакторів із миланського видавництва, лицарів-тамплієрів, жреців вуду та партизан-антифашистів. Тут розповідається і про легендарних тамплієрів, і про таємних володарів світу — але лише для того, щоб нагадати: історія є правдивою тоді, коли її основа — беззаперечний документ. Все інше — гра. Гра, яка може бути й небезпечною.