Пам’ятки архітектури, які увійшли до нашого альбому, охоплюють приблизно тисячу років історії. Однак це — зрілі плоди на древі середньоазіатського зодчества, корені якого сягають глибини землі — не лише у переносному, а й у буквальному сенсі слова. Адже археологічні експедиції з року в рік відкривають залишки споруд, похованих під шарами землі двох і трьох тисячоліть тому. У цих руїнах вже збереглися ті прийоми будівництва, що у своїх найвищих формах визначають характер архітектури як мистецтва. Назва альбому «Музей під відкритим небом» підкреслює, що пам’ятки зодчества справді відкриті для огляду — ніби величезні музейні експонати різних епох. Але речі у музеях мертві: вони оживають для відвідувачів або своєю красою (якщо це витвори мистецтва), або закладеною у них пізнавальною інформацією. Архітектурні пам’ятки живуть тією повнокровною життєдіяльністю, у яку вони включені. Чи то медресе Самаркандського Регистану, навколо якого рухаються натовпи перехожих і потоки машин, чи то старовинні базари Бухари та Хіви, де й досі пестро виставлені товари, чи мавзолей у горах Лангару, що зливається з величчю навколишнього ландшафту, чи, нарешті, затишні житлові будинки вулиць і сіл Ферганської долини, — архітектура тут нерозривно пов’язана з людьми: їхніми справами, думками, турботами й відпочинком. Альбом, звісно, не ставить за мету висвітлити історію архітектури Узбекистану — ця тема належить серйозним науковим дослідженням.