Ця стаття була написана на прохання редактора журналу «Revue contemporaine» для ознайомлення західноєвропейської аудиторії з питанням про Толстого та Російську церкву. Вона створена з урахуванням особливостей сприйняття — своїми деталями, тональністю, дрібницями. Але висловлені в ній тези цілком мої. Російська церква у своїй дев’ятсотлітній історії справді викликає тривогу: навколо старовинної церкви ти ходиш і проклинаєш, і смієшся, і захоплюєшся, і дивуєшся. І недаремно — Бог послав Риму Катіліна і Катона, Гракхів і Кесаря… У будь-якій історії є щось незбагненне: причина безмежної свободи — і сльози, і сміх. І обидва — настільки глибокі й справжні… Але все ж — з обережністю… А може, й без неї? Можливо. Історія не лише безмежна, а й невловима. Стаття була перекладена французькою мовою редакцією журналу; оригінал російською вперше друкується саме зараз. В. Р. С.-Петербург, 25 вересня 1911 року