У цьому томі зібрано поучення старця Паїсія, що стосуються пристрастей і добродій. Ці слова не є систематичним вченням і не охоплюють усі пристрасті та добродій; вони складаються з відповідей старця на питання про їх розпізнавання. Після своєї кончини у липні 1994 року Блаженний Старець Паїсій Святогорець залишив світу духовну спадщину — свої поучення. Простий монах, який отримав лише початкову освіту, але був щедро обдарований Божою мудрістю, він справді віддавав себе ради ближнього. Його вчення не було проповідництвом чи катехизою. Він жив за Євангелієм сам і його поучення походили з його власного життя, яке відзначалося любов’ю. Він «виховував себе» відповідно до Євангелія і тому передусім навчав нас своїм виглядом, а вже потім — своєю євангельською любов’ю і словом, просвіченим Богом. Зустрічаючись з людьми — такими різними один від одного — Старець не просто терпляче вислуховував їхні зізнання. З притаманною йому святістю простоти і роздуму він проникав у найглибші куточки їхніх сердець. Їхній біль, тривоги, труднощі ставали його власними. І тоді, непомітно для оточуючих, ставалося диво — людина змінювалася. «Бог, — говорив Старець, — творить чудо, коли ми щиро співучаствуємо у болі іншої людини».