Вечірка, усмішки й святкова мішура, аромати незвичних страв, шум розмов, круговерті келихів і радісних облич. Роздягнені дами, кавалери, мов коні, що б’ють копитами. А я — сіле, непоказне пляма, що ковзає по залі… Ввічливо посміхаюся, відповідаю на привітання й запитання. Іноді доречно, іноді — зовсім ні. І думаю: «Хто ж це?» Може, ця блондинка, що видає себе за фею? Висока й невміла, мов каланча. Або ця дівчина, що боїться спіткнутися об довгий кринолін? Або ця глуповата брюнетка у костюмі селянки, що безглуздо хихикає? Блиск дзеркал, тіні вправних офіціантів, пудрені перуки, шелест шовку, запах плавленого воску… І всюди панує магія. Вона — у птахах, що порхають серед танцюючих. У ароматах квітів, що розпускаються посеред зали. У яскравих спалахах феєрверків…