Наприкінці першого семестру 1982 року Мішель Фуко прочитав у Вікторійському університеті у Торонто цикл лекцій під назвою «Говорити правду про самого себе». Темою цих лекцій, що стали частиною дослідження генеалогії сучасного західного суб’єкта, стала історична трансформація герменевтики себе. Аналізуючи особливий тип самопізнання та ставлення до себе, характерний для греко-римської аскези, в якій суб’єкт має оволодіти собою і стати володарем власної сутності, Фуко звертається до дослідження перевороту, що відбувся в перші століття християнства, особливо в монастирських спільнотах, і спричинив появу герменевтики себе — розуміння її як дослідження та тлумачення внутрішньої природи суб’єкта. Для визначення цього перевороту Фуко вводить у лекціях раніше не використане розмежування між двома формами аскези: однією, орієнтованою на істину, і другою — на реальність. Поряд із лекціями він проводить у Торонто семінар, присвячений детальному аналізу текстів античних авторів, на яких ґрунтується його дослідження античної культури себе. Також він окреслює різні значення поняття parresia в античності, яке стане основною темою його останніх праць. Переклад цих лекцій і семінару українською мовою здійснюється вперше.