Ці слова написані не для того, щоб їх прочитали. Вони створені для того, щоб залишилося хоч щось, що нагадувало про моє життя, коли спогади остаточно згаснуть, а тіло перетвориться на порох. Життя не було милосердним до мене. Говорю це не з образи, бо всесвіт — жорстока колиска. Добро, щастя, задоволення — все це брехня, у яку ми вкриваємо себе, блукаючи голодною ніччю. Ми — просто свічки, що горять у темряві. Це — правда. Вірити в щось інше — означає бути сліпцем. Але я жив. Я прокладав шлях крізь існування, один подих, один удар серця за іншим. Коли я озирнуся на порозі забуття, побачу дорогу. Я буду знати, як жив. Тому й пишу ці рядки, щоб пам’ятати.