Минуло майже півстоліття з початку останньої світової війни. Практично все населення планети загинуло у перший же день. Однак невеликій групі людей вдалося вижити й сховатися під землею — у тунелях метро, шахтах та інших об’єктах, що хоча б трохи могли захистити від суворого постядерного світу. У найбільших підземних спорудах, таких як московське й санкт-петербурзьке метро, вдалося не лише врятуватися, а й продовжити існування. Станції перетворилися на міні-держави, з власною владою й законами. Деякі об’єднувалися у цілі конгломерати й конфедерації, інші ж постійно воювали між собою за території й ресурси. Та це було не єдине випробування для мешканців метро: на поверхні бушувала радіація, а безліч мутантів прагнули проникнути всередину. Оборона тривала скрізь, і здавалося, що люди втратили будь-яку надію на світле майбутнє, адже, на їхню думку, у світі більше нікого, окрім них, не залишилося. Але це було помилкою. Десь ще теплилося життя.