За волею долі «Гірський шлях» привернув до себе набагато менше уваги, ніж багатостраждальна «Гроzdь». Серед тих, хто відгукнувся на вихід книги, була учениця Николая Гумільова Віра Лур’є та Юлій Айхенвальд, який присвятив рецензію одразу двом збіркам сирінських поетів — з яких віддав перевагу саме «Гірському шляху». І Лур’є, і Айхенвальд були більш милосердними до початківця поета, ніж попередні критики. Вони відзначали недоліки поетичної манери В. Сирина, але водночас висловлювали впевненість у його подальшому розвитку та творчому зростанні: «Вірші Сирина не стільки вже дають, скільки обіцяють. Тепер вони ніби обросли словами — інколи зайвими й важкими; але, як скульптор, який лише й робить, що відсікає зайве з шматка мармуру, так і цей процес є необхідним для творця слів. Мабуть, такою дорогою йтиме і Сирин, і працюючи над собою, він досягне цінних творчих результатів, і в його поетичних довгостях вже зараз переможе доступний йому поетичний лаконізм — бажана художня економія» (Айхенвальд Ю. // Руль. 1923. 28 січня. С. 13). Н. Мельников. «Класик без ретуші».