Одна з перших робіт Александра Беляєва. Вперше роман з’явився на сторінках п’ятого–восьмого номерів журналу «Всесвітній шукач» у 1926 році. Наступного, 1927-го, він був опублікований у першому авторському збірнику Беляєва разом із «Островом загиблих кораблів». Потім роман тривалий час не перевидавався, доки у 1957-му його не перепечатав журнал «Знання — сила» (№ 4–5). У наступні роки його неодноразово перевидавали. Ідея пошуків зниклої цивілізації Атлантиди виникла у Беляєва з повідомлення французької газети «Фігаро»: «У Парижі створено товариство для дослідження та експлуатації Атлантиди». На початку XX століття подібні товариства виникали й зникали досить часто — підприємливі авантюристи вміло спекулювали на зростаючому тоді інтересі до історії Атлантиди (атлангоманії). Так газетна новина стала для письменника-фантаста прологом до «Останньої людини з Атлантиди» (історії містера Соллі). Матеріал для опису самої Атлантиди Беляєв черпав із книги Роже Девіня «Зниклий материк. Атлантида, шоста частина світу» (російською вона вийшла під назвою «Атлантида, зниклий материк» у 1926 році) і прямо згадує її у тексті повісті (див. с. 136). Значною мірою ця повість є художньою версією книги Девіня — так само, як «Острів загиблих кораблів» був літературною адаптацією американського бойовика.