В.М. Живов (1945–2013) — видатний славіст, вчений із глибокими знаннями та автор фундаментальних праць з історії російської мови, древньоруської писемності, російської літератури різних епох, історії візантійської та російської культури, а також церковної історії. Монографія є результатом багаторічних досліджень В.М. Живова закономірностей історичного розвитку російського літературного мовлення. Центральною ідеєю роботи є думка про те, що літературна мова розвивається не спонтанно й «органічно», а за сценаріями, створеними культурними процесами. Книга здебільшого побудована за хронологічним принципом, проте окремі теми, пов’язані з структурними особливостями писемної мови, розглядаються наскрізь. Другий том містить третю та четверту частини монографії. У третій частині досліджується динаміка мовної ситуації до формування мовного стандарту. Аналізуються процеси змін у регістрах писемної мови в той період, коли вона зберігала регістрову організацію (до кінця XVII століття). Четверта частина присвячена процесам формування російського мовного стандарту (російської літературної мови) у XVIII — на початку XIX століття. Монографія розрахована на фахівців (лінгвістів, літературознавців, істориків) та всіх, хто цікавиться історією російської мови й російської культури.