Бовтати ми могли годинами, про все і ні про що. Я прокидалась і засинала з телефоном у руці. Він завжди був поруч: на роботі, у транспорті, ділив зі мною ранкову міцну каву, обід та вечерю. Через деякий час, розумію, що я постійно посміхаюся. На весь рот. Таких емоцій я не відчувала дуже давно. Напевно, ще зі старших класів, коли у кожному телефоні Аська видавала знамениті "о-оу". Усміхаюся. Усміхаюся вранці в автобусі. Усміхаюся вдень на роботі. Усміхаюся ввечері вдома. І від цього було страшно... Страшно, що все це чаклунство може зруйнуватися, варто тільки йому вийти за межі сенсорного екрану. *Можливо, ця замальовка з життя та історія кохання дасть відповідь на насущне питання сучасності: чи здатні почуття, що зародилися серед бездушних пікселів, вижити в реальному світі?